Не лише Навальний: як Україна хоче покарати РФ за політичні вбивства по всьому світу 24.02.2021

News

Що єднає екснардепа Ігоря Мосійчука, російського опозиціонера Бориса Нємцова та чеченського лідера Зелімхана Яндарбієва? Усі вони стали героями нової справи проти Росії у Європейському суді з прав людини. Скаржником є держава Україна, яка звинувачує Кремль у запровадженні усталеної практики вбивств своїх політичних опонентів та суперників. У цій скарзі – під 20 загиблих або тих, кого Росія намагалася вбити, але не досягла успіху. У тому числі йдеться про багаторічного президента Чорногорії Міло Джукановича, Сергєя Скрипаля та Алексєя Навального. Замах на Навального має у цій справі ключову роль. Ні, не тому, що український уряд бажав вступитися за долю автора фрази про "бутерброд". Але саме це отруєння "Новічком" дозволило Україні ініціювати справу у Страсбурзі. Мета процесу – юридично довести, що Росія є державою-терористом, для якої позасудові вбивства є звичайною практикою.м

Чому Навальний?

У п'ятницю 19 лютого Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ; міжнародний суд, який розташований у Страсбурзі і діє для держав-членів Ради Європи) отримав заповнену скаргу, в якій Україна звинуватила Російську Федерацію у запровадженні усталеної практики вбивств своїх опонентів. На першому місці у списку зазначений політичний опонент Путіна Алексєй Навальний.

Дата 19 лютого 2021 року була обрана не випадково. За шість місяців до того – 20 серпня 2020 року – в російському Омську екстрено сів літак, на борту якого Навальний втрачав свідомість.

Згодом російська влада погодиться відправити опозиціонера на лікування до Німеччини, і вже там з’ясують, що його отруїли бойовою отрутою "Новічок". Уряд Німеччини оголосить про це 2 вересня. Ще пізніше, наприкінці грудня, з’являться докази того, що за отруєнням стоїть російська держава.

До чого ці дати?

Річ у тім, що в Європейській конвенції з прав людини – документі, на підставі якого функціонує ЄСПЛ, – є норма про те, що прийнятними для Суду є лише ті скарги, в яких остаточне національне судове рішення було ухвалене не більше ніж шість місяців тому.

Українська скарга щодо Навального та інших – особлива.

У ній не було "національних", тобто російських рішень судів, бо справу про отруєння по суті навіть не розслідували, а тому не зрозуміло, від якої дати ЄСПЛ рахуватиме шість місяців, якщо вирішить це зробити.

Від серпня? Вересня? Від грудня, коли стало публічно відомо, що це – справді дії російської держави, які вона не бажає розслідувати?

Останні варіанти звучать як найбільш прийнятні. Але у Мін'юсті вирішили перестрахуватися, тому подали скаргу у найраніший термін – до 20 лютого. Це дає гарантію, що Страсбург не відхилить подання з формальних підстав.

Наявність свіжого епізоду дозволяє ЄСПЛ в принципі взятися за дослідження проблеми. Натомість її основна суть ґрунтується на значно давніших епізодах.

Предметом скарги є не кожен епізод окремо, а "наявність у РФ адміністративної практики спецоперацій зі знищення своїх опонентів", розповіли у ЄСПЛ.

"Зараз у документах, які ми передали у Страсбург, йдеться про трохи менше ніж 20 політичних вбивств або замахів на вбивство, щодо яких є достатньо доказів, що за ними стоїть російська держава", – пояснив "Європейській правді" Іван Ліщина, урядовий уповноважений з питань ЄСПЛ.

Повний перелік цих епізодів Київ не оприлюднює, пояснюючи, що з високою імовірністю скарга буде доповнена. Зважаючи на те, що підрахунок шестимісячного "терміну давності" можна вести у різний спосіб, час для цього є. Формально є можливість навіть того, що до справи приєднаються інші країни, що вирішать подати докази проти РФ.

До чого тут Україна?

Ви можете спитати: яке відношення до цього має український уряд? Як уряд у своїй скарзі доводив, що Україна постраждала від замаху на Навального?

Відповідь проста: ніяк не доводив.

Україна як член Ради Європи має право скаржитися до ЄСПЛ "про будь-яке порушення положень Конвенції та протоколів до неї" з боку іншої держави-члена РЄ, каже ст. 33 Європейської конвенції з прав людини. Інших передумов для такої скарги немає.

Та все ж "справа Навального та інших" насправді тісно пов’язана з нашою державою. "Європейській правді" відомо про щонайменше шість "українських" епізодів політичних вбивств та замахів на вбивство в цій скарзі. Іван Ліщина підтвердив, що всі ці епізоди Київ передав до Страсбурга разом із доказами про те, що злочини були сплановані та скоєні російською агентурою.

31 березня 2017 року в центрі Маріуполя під час руху вибухнув автомобіль, за кермом якого перебував полковник контррозвідки СБУ Олександр Хараберюш. Міну під автомобіль встановила диверсантка Юлія Прасолова. Згодом її затримали. Слідство встановило, що за цю спецоперацію їй заплатили $15 тисяч, замовником теракту називають контрольований та фінансований росіянами відділ спецоперацій "МДБ ДНР".

27 червня 2017 року в Києві стався схожий підрив автомобіля, загинув полковник ГУР Міноборони Максим Шаповал. Цього разу виконавцю теракту вдалося втекти на територію РФ до затримання, але його особу встановили – це був Олег Шутов, представник тієї ж структури.

Організатором обох резонансних убивств у СБУ називають начальника департаменту контррозвідувальних операцій ФСБ РФ генерал-лейтенанта Дмитрія Мінаєва.

Третій подібний випадок стався у квітні 2019 року і мав менший резонанс: тоді російський агент підкладав вибухівку під автомобіль українського розвідника, але схибив і підірвався сам. Особа розвідника, на якого скоїли замах, не розкривається, але до Страсбурга ці дані передали. Тоді СБУ арештувала двох виконавців злочину: Тимура Дзортова та Алексєя Комаричева. Обидва є громадянами Росії та співробітниками військової розвідки РФ.31 березня 2017 року в центрі Маріуполя під час руху вибухнув автомобіль, за кермом якого перебував полковник контррозвідки СБУ Олександр Хараберюш. Міну під автомобіль встановила диверсантка Юлія Прасолова. Згодом її затримали. Слідство встановило, що за цю спецоперацію їй заплатили $15 тисяч, замовником теракту називають контрольований та фінансований росіянами відділ спецоперацій "МДБ ДНР".

27 червня 2017 року в Києві стався схожий підрив автомобіля, загинув полковник ГУР Міноборони Максим Шаповал. Цього разу виконавцю теракту вдалося втекти на територію РФ до затримання, але його особу встановили – це був Олег Шутов, представник тієї ж структури.

Організатором обох резонансних убивств у СБУ називають начальника департаменту контррозвідувальних операцій ФСБ РФ генерал-лейтенанта Дмитрія Мінаєва.

Третій подібний випадок стався у квітні 2019 року і мав менший резонанс: тоді російський агент підкладав вибухівку під автомобіль українського розвідника, але схибив і підірвався сам. Особа розвідника, на якого скоїли замах, не розкривається, але до Страсбурга ці дані передали. Тоді СБУ арештувала двох виконавців злочину: Тимура Дзортова та Алексєя Комаричева. Обидва є громадянами Росії та співробітниками військової розвідки РФ.

Ці історії, а також дані про їхній російський слід, свого часу багато хто сприйняв скептично, підозрюючи, що йдеться про піар. Однак матеріали контррозвідки та слідства свідчать про протилежне.

У січні 2017 року СБУ розповіла про попереджений теракт – вибух, що мав на меті ліквідацію чинного нардепа. Ним виявився Антон Геращенко, близький соратник очільника МВС Арсена Авакова. Двох виконавців теракту тоді затримали і згодом визнали винними; відомі дані їхнього російського куратора.

Наступний епізод – вибух біля телеканалу "Еспресо" у жовтні того ж 2017 року, під час якого був поранений нардеп Ігор Мосійчук, а його охоронець загинув. Тут також є тверді докази, що операцією керували з РФ.

І, нарешті, шостий "український" доказ політичних вбивств на замовлення РФ – розстріл у Рівному в 2016 році українського військового Івана Мамчура, який воював проти агресора у зоні АТО, а також був у Грузії під час війни 2008 року. Агент ФСБ, що скоїв цей напад, засуджений, відомо, хто саме його вербував.

Це далеко не всі вбивства та замахи, скоєні або профінансовані в Україні спецслужбами РФ. Однак по інших історіях, де російське "держзамовлення" є дуже імовірним, у слідства немає твердих доказів. Тому, щоби не послаблювати українську скаргу, Мін'юст не включив їх у пакет документів, пояснює Ліщина.

Через це ЄСПЛ у цій справі не буде досліджувати отруєння Віктора Ющенка у 2004 році, вибух автомобіля Павла Шеремета у 2016-му, вбивство у Києві ексдепутата Держдуми РФ Дениса Вороненкова, замах на Аркадія Бабченка тощо.

Втім, найближчими днями справу ще можна доповнити. У тому числі старими епізодами. І не тільки українськими.

Важлива деталь: у скарзі до ЄСПЛ можуть фігурувати тільки вбивства, не пов’язані з військовим протистоянням, тому про українців, що загинули внаслідок російської військової агресії, у скарзі не йдеться.

Навіщо це все?

На жаль, наразі Україна – єдиний позивач у цій справі, хоча логічно було би бачити підтримку ще кількох урядів, адже йдеться про вбивства не лише в Україні.

У Європейському суді з прав людини розкрили деякі епізоди, що фігурують у скарзі.

У Британії таких епізодів сталося аж два – це напад у Солсбері, з використанням "Новічка", на колишнього російського розвідника Сергєя Скрипаля (2018) та отруєння радіоактивним полонієм у Лондоні російського політемігранта, у минулому контррозвідника Александра Литвиненка (2006).

У Німеччині подібне вбивство сталося торік: у берлінському парку кілер-ФСБшник розстріляв чеченського польового командира, громадянина Грузії Зелімхана Хангошвілі. Суд над вбивцею зараз триває, слідство довело зв’язок з Москвою, і це, до речі, може бути ще одним приводом для поновлення термінів у Страсбурзі.

Ще один епізод стався у Болгарії в 2015 році – йдеться про невдале отруєння ФСБшниками бізнесмена, торговця зброєю Емельяна Гебрева.

Найвищим посадовцем, що був об’єктом доведеної російської атаки, є багаторічний лідер Чорногорії, чинний президент Міло Джуканович, що очолює цю країну з нетривалими перервами ще з 1991 року (включно з періодом, коли Чорногорія була регіоном Югославії та держави Сербія та Чорногорія). У 2016 році Росія планувала замах на нього та держпереворот, розраховуючи, що це дозволить зірвати приєднання країни до НАТО. Цей злочин був попереджений.

Втім, зараз уряд Чорногорії очолюють опоненти Джукановича, що мають просербські (та почасти проросійські) сентименти. Імовірно, через це країна не приєдналася до українського позову.

Звісно ж, найбільше політичних вбивств сталося у самій Росії. В українській скарзі згадані Борис Нємцов, Анна Політковська, Тімур Куашев, Руслан Магомедрагімов, дві спроби отруєння Владіміра Кара-Мурзи тощо...

І, нарешті, особливу вагу має вбивство, скоєне за межами Європи: вибух автомобіля одного з чеченських лідерів Зелімхана Яндарбієва у столиці Катару, біля головної мечеті міста. Тоді влада Катару арештувала виконавців – росіян, що працювали тимчасовими співробітниками посольства, та встановила, що вибуховий пристрій в Доху відправили з РФ дипломатичними каналами.

У цій історії, що спричинила дипломатичний скандал неймовірної сили, вина РФ була настільки очевидною, що зрештою МЗС РФ публічно визнало, що саме Москва була організатором цього вбивства, принесло вибачення Катару, виплатило багатомільйонну компенсацію та домовилося, щоби виконавців вбивства видали Росії. Їх передали нібито "для відбування покарання", але у Москві їх зустріли з військовими почестями.

Цей епізод став у скарзі України додатковим доказом того, що Росія дійсно практикує політичні вбивства своїх опонентів.

Говорити про шанси української справи наразі зарано, хоча з опису вони видаються доволі непоганими. До того ж, Мін'юст напрацьовував цю скаргу у консультаціях з авторитетним британським правником Беном Емерсоном. Однак повної впевненості не дає і це.

Подібних прецедентів в Раді Європи просто не було. І розгляд справи не буде швидким, воно займе кілька років.

Але його рішення все одно має вагу.

"Найочевидніше, чого ми хочемо досягти – це встановлення факту адміністративної практики. Тобто що для Російської Федерації політичні вбивства є усталеною практикою. У РФ мають розуміти, що їхні злочини не лишаються в тіні, що кожен їхній крок відстежується. Звісно, є також ідеалістична мрія – зробити, щоби такого не повторювалося, адже колись, до початку 2000-х років, був період, коли не відомо про жодні вбивства від імені РФ за кордоном. Тому ЄСПЛ має вимагати від РФ припинити практику політичних вбивств", – пояснює Ліщина.

При цьому Україна не вимагає фінансової компенсації. Рішення Суду саме собою буде покаранням. Це – юридичний бік справи, а ще важливішим є політичний.

"Це зробить з Росії державу-ізгоя. Наше завдання – показати Росію, в її реальному вигляді Вони – просто вбивці, які займаються цим системно, за гроші. Причому не лише платять за вбивства, а й, схоже, працюють на замовлення", – пояснює Ліщина.

І це, схоже, справді так. Є приклади вбивств у Туреччині, де ФСБшники полюють не лише на біженців-чеченців, а й на... туркменських правозахисників, які російській державі ніяк не загрожують – але за їхні голови готовий щедро платити Туркменбаші.

По суті, йдеться про міжнародне визнання того, що РФ є державою-терористом. Для українців це очевидно вже зараз, але тепер це буде підкріплене судовим рішенням. Тому рішення ЄСПЛ може стати неймовірною перемогою України.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

Європейська правда